Лекція 4. Концепція ”навчання впродовж життя” як важлива складова Болонського процесу.

1. Західна освітня концепція ”навчання впродовж життя” .

2. Входження України в європейський простір вищої освіти

Література

1. Кривчик Г.Г. Вища школа і Болонський процес: Конспект лекцій. –Дніпропетровськ: ПДАБА,ДРІДУ НАДУ, 2008 . – 34 с.

2. Рижак Л. Євроінтеграція вищої освіти України: аксіологічний вимір / Л. Рижак // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка.− Філософські науки. − 2008. − Вип. 11. − С. 27–37.

3. Покликання університету: зб. наук. пр. / Відп. ред. О.Гомілко. − К.: РІА «Янко»; «Веселка», 2005. − 304 с.

Усе своє життя кожна людина отримує певні знання: на заняттях у навчальних закладах, з книжок, із засобів масової інформації, в ході спілкування з іншими людьми, у процесі виробничої діяльності, під час повсякденної життєдіяльності. „ Вік живи, вік учись”, – говорить народна мудрість. Однак процес здобуття знать стає набагато більш плідним і ефективним, коли він не є спонтанним, а відбувається цілеспрямовано, має певну кінцеву мету, здійснюється відповідно до певної програми [1, с. 27]. Такий процес називається навчанням впродовж життя, незалежно від того здійснюється він формально, тобто у навчальному закладі, чи неформально, тобто самостійно, шляхом самоосвіти. Отже, навчання впродовж життя - це все цілеспрямоване навчання, що здійснюється на постійній основі для вдосконалення знань, умінь і компетенцій. Ще до початку Болонського процесу, у 1972 р., поняття „навчання впродовж життя” (Lifelong Learning – LLL) ввела в обіг Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки, культури (ЮНЕСКО). Тоді ж було визначено п’ять складових поняття „навчання впродовж життя”: потреби й права людей на навчання впродовж життя; формування комплексного підходу між формальним і неформальним контекстами навчання; адекватне фінансування для обох указаних видів навчання; охоплення навчанням усіх людей, починаючи з наймолодших і закінчуючи найстаршими; пошук шляхів демократизації доступу до навчання.



У 1990-ті рр. реалізація концепції навчання впродовж життя (Lifelong Learning – LLL) стала одним з напрямів діяльності Європейського Союзу. У 1995 р. Європейська комісія, виконавчий орган ЄС, опублікувала документ „Викладання і навчання: на шляху до суспільства, що навчається”. У 1996 р. на засіданні іншої авторитетної міжнародної інституції – Організації економічного співробітництва й розвитку ( ОЕСР), у якому брали участь міністри освіти європейських країн, були зроблені висновки про те, що з початку ХХІ ст. навчання має стати необхідним для всіх і, отже, доступним для всіх. Було визначено п’ять основних особливостей стратегії навчання впродовж життя: визнання неформального і неофіційного (спонтанного) компонентів навчання; розвиток основних навиків, для всієї молоді і дорослого населення з метою розвитку дійсного прагнення до навчання; перспектива охоплення всього життя шляхом надання пріоритету в задоволенні потреб дітей дошкільного віку і дорослого населення; результативне і ефективне керівництво фондами з вірогідною необхідністю залучення більшого числа державних і приватних ресурсів, особливо через введення нових стимулів; питання керівництва і партнерства, яке визначає необхідність залучати і координувати діяльність різних інстанцій.У зв’язку з економічною кризою і зростанням безробіття в низці європейських країн концепція навчання впродовж життя стала особливо актуальною. Вона стала одним з інструментів способом розв’язання соціально-економічних проблем в європейських країнах. Концепція зорієнтована на забезпечення конкурентноздатності кожної людини на ринку праці. Однак вона сприяє й підвищенню культурного рівня людини, соціальному прогресу європейської людської спільноти [1, с. 28]. Як уже відзначалося, на Празькому самміті (2001 р.) міністрів освіти і науки європейських країн було прийнято рішення доповнити Болонську декларацію 1999 р. концепцією навчання впродовж життя. Зокрема, було вирішено, що людина має право отримувати потрібну кількість залікових кредитів упродовж життя. Не тільки у формі навчання у закладі вищої освіти, але й шляхом самоосвіти. Для чого потрібно вчитися впродовж життя? Цього вимагає час, суспільство, яке вступило в постіндустріальну епоху. Технічний і економічний розвиток набуває все більш прискореного характеру. Світова економіка стала схильною до коливань, і зміни часто є абсолютно непередбаченими. Колись отримані знання застарівають дуже швидко, і їх постійно слід поповнювати й оновлювати. Лише за один рік людство зараз виробляє стільки інформації, скільки за період від народження Христа до початку Другої світової війни. За оцінками вчених, людина з’явилася на Землі майже 2 млн. років назад. 50 тис. років пройшло з того часу, як виникла людська мова, 6 тис. років – як з’явилося письмо, 4 тис. років – як з’явилася абетка[1, с. 28].. Тобто, між цими подіями величезний проміжок часу. Але в подальшому інтелектуальні прориви стали надзвичайно стрімкими. Скажімо, телефон винайшли в 1876 р., кінематограф – у 1894 р., телебачення – в 1926 р., транзисторний приймач – у 1948 р., комп’ютер з’явився сорок-п’ятдесят років тому, оптоволокнистий кабель у 1988 р. [1, с. 28]. Постіндустріальний світ з його інтернет- швидкостями разом з fastfood запроваджує fast-eduсation, тобто освіту вузько функціональну, спрямовану на конкретну професійну функцію, яка гостро актуальна сьогодні, але буде непотрібна вже завтра. Все більше функція професійної підготовки та перепідготовки переходить до короткотермінових навчальних програм, курсів, майстер-класів тощо, які здатні організовувати самі виробничі та інші корпорації, не вдаючись до послуг класичних вищих навчальних закладів. Види занять і професії постійно змінюються, і лише в окремих випадках людина працює на одному і тому ж робочому місці все життя, що раніше заохочувалося державою й могло навіть бути предметом професійної гордості людини. Зміни на ринку праці потребують постійного оновлення знань. Постіндустріальне виробництво відмовляється від працівника, який виконує стандартні функції, розв’язує шаблонні завдання та має для цього раз і на все життя отриману професійну підготовку. Багатьом працівникам конче потрібно постійно перенавчатися в абсолютно нових областях. Люди змушені змінювати не тільки місце роботи, як бувало раніше, але й професію і рід занять [1, с. 29]. У майбутньому здобуття знань, умінь і компетенцій має набути постійного характеру, починаючи з дитячого саду і до пенсійного віку („з колиски до останнього подиху”). Інакше неможливо буде йти в ногу з соціальними й економічними змінами, постійно відбуваються в світі. Для життя, роботи і збереження конкурентоспроможності мусить постійно вчитися окрема людина і вся країна. У гострій конкуренції між країнами лідируючі позиції займе „суспільство, що засноване на знаннях”. В умовах гострої конкуренції між європейським, північноамериканським і далекосхідним регіонами важливим завданням Болонського процесу стало перетворення всієї європейської спільноти у „суспільство, що засноване на знаннях”. Буде прикро, якщо Україна, яка вже у двадцятому столітті мала всі підстави зватися такою країною, у столітті двадцять першому виявиться нездатною зайняти у цьому суспільстві чільне місце.


5326735200884876.html
5326800540442548.html
    PR.RU™